Відверта розмова з Валерією Вовк

Її голос неможливо сплутати — у ньому є водночас сила і крихкість, що зачіпає з перших нот. Валерія Вовк — співачка, яка не боїться говорити відверто ні в музиці, ні в житті. Вона впевнено формує власне звучання, експериментує зі стилями та перетворює особисті переживання на пісні, у яких кожен знаходить щось своє. У цій розмові ми говоримо про шлях у музиці, внутрішні трансформації, натхнення та те, як залишатися чесною з собою у світі постійних змін.

З чого для тебе почалася музика — це було покликання чи випадковість, що переросла в справу життя?

Це було покликання, яке співпало з нездійсненою мрією моєї мами. Вона дуже мріяла співати і грати на фортепіано в дитинстві. Коли я була малою, вона помітила, що я легко підхоплюю мелодії пісень. Моя бабуся працювала в дитячому таборі в Одесі і якось дістала нам квитки на концерт у музичному ліцеї Столярського. Тоді мама почула, як там грають діти, і одразу записала мене на прослуховування, попри те, що я була ще замала. Так я почала займатись фортепіано. Але більше за все з дитинства мені хотілося писати пісні. Свої перші пісні я записувала в блокнотах і показувала тільки батькам, а вже в підлітковому віці почала займатись композицією і писати складніші твори.

Який момент у кар’єрі став переломним і змусив повірити в себе по-справжньому?

Вступ до Berklee, отримання стипендії та нагороди з вокального аранжування стали для мене дуже важливим переломним етапом і суттєво вплинули на моє відчуття як артистки. Це дало мені впевненість, що моя музика має бути почута. А у 2024 році моя аудиторія почала активно зростати, і разом із цим відкрилися нові професійні можливості. Тоді я вперше по-справжньому відчула, що можу впливати на людей через своє виконання і власні пісні.

Як ти змінилася як артистка за останній рік?

Цього року я сфокусувалась на тому, щоб представляти себе не тільки як виконавицю, а насамперед як авторку пісень. Я тільки що повернулась з туру то з авторською програмою, де виступала під власний акомпанемент на фортепіано. Для мене це був важливий крок, який підтвердив мою самостійність як артистки і авторки.

 Чи є у тебе творча «місія» — що саме ти хочеш донести слухачу?

Для мене музика - це як плече, на яке можна спертися у важку хвилину, і як найкращий друг, з яким можна розділити своє щастя. Мені хочеться, щоб мої пісні давали людям відчуття, що вони не самі. Я виливаю свою душу в пісні з надією, що хтось упізнає в моїх словах себе і відчує, що він не самотній у своєму досвіді.

Як би ти описала свій музичний стиль сьогодні трьох словах?

Сінгер-сонграйтер із фолк-елементами. Зараз я поступово розширюю своє звучання в більш сучасний напрям.

Який трек із твоїх для тебе найбільш особистийі чому?

Всі мої треки особисті, бо всі вони про мене. Мій останній реліз «Сигарети» здався мені доволі відвертим, бо раніше я не піднімала тему депресивного стану. Цього року буде ще більше таких пісень, які будуть розкривати мене з інших сторін.

Звідки ти найчастіше черпаєш натхнення — з життя, людей чи власних переживань?

Я думаю, що поштовх до написання мені дає саме життя, а натхнення я можу черпати з природи, прогулянок містом, літератури і фільмів, а також із любові до близьких людей і важливих для мене місць.

Наскільки твої пісні — це автобіографія?

Мої пісні - це як щоденник мого життя. Це мій спосіб емоційно проживати різні досвіди. Якщо в житті я доволі стримана людина, то в піснях дозволяю собі драматизувати і повністю виплескувати емоції. У музиці я даю собі свободу і прийняття. Я чесна у своїх піснях, хоча іноді можу перебільшувати або підсилювати ситуацію заради емоційного розвитку твору.

Як війна вплинула на твою творчість і внутрішній стан?

Війна дуже чітко розставила пріоритети в моєму житті і творчості. Я ще до початку повномасштабного вторгнення знала, що хочу писати пісні українською. Але коли окупанти почали спалювати українські книжки, викрадати українських дітей і забороняти їм розмовляти своєю мовою, я зрозуміла, що написання пісень українською і поширення нашої культури у світі є однією з найважливіших місій мого життя.

Я їздила на всі благодійні концерти, на які мене запрошували, бо спів давав мені силу і відчуття, що я можу діяти і протистояти ворогу. Це привело мене до культурної адвокації, і з часом до благодійних концертів і турів, які я почала організовувати самостійно.

Я також поглибилася у вивчення українських пісень - від народних до сучасних. Це дало мені міцніший зв’язок із корінням і відчуття заземленості.

Чи відчуваєш ти відповідальність як артистка за культурний фронт?

Я відчуваю відповідальність займатися культурною адвокацією за кордоном. У 2024 році я була в першому турі Культурного десанту в США. Цей досвід дуже багато мені дав.

Пройшло вже чотири роки війни, і ми маємо шукати різні способи нагадувати світу про Україну. Для мене концертна діяльність - це можливість занурити місцеву аудиторію в нашу культуру, історію, актуальні події і життя.

Емоції, які викликає музика, об’єднують нас і часто стають початком глибшого розуміння.

Над чим ти зараз працюєш і чого чекати найближчим часом?

Зараз я працюю над продюсуванням нових пісень, колаборую з новими продюсерами і готую відеозйомки. Також я готую більше авторського контенту для своїх онлайн-сторінок. Є багато пісень, які я ще нікому не показувала, і мені не терпиться поділитися ними зі світом.

Чи є артист, з яким ти мрієш записати фіт?

Мені зараз подобаються сучасні українські артистки, такі як renie cares і Ліза Бібікова. Було б круто щось записати з ними. Я впевнена, що наші голоси добре б звучали разом.

Ти живеш у Нью-Йорку — як тобі вдається залишатися емоційно та культурно пов’язаною з Україною?

У Нью-Йорку дуже активна українська спільнота. Я майже щотижня відвідую або беру участь у подіях, пов’язаних з Україною -  виставках, театральних постановках, концертах тощо. Також я сама організовую концерти і співпрацюю з цікавими людьми над творчими проєктами.

Чи відчуваєш відповідальність представляти Україну за кордоном?

Я вважаю, що під час війни допомога військовим і культурна адвокація мають бути серед головних пріоритетів артистів, особливо тих, хто має можливість подорожувати або жити за кордоном.

Ми маємо змогу жити «нормальним» життям, поки люди, які борються за свободу нашої країни, жертвують усім. Це наша пряма відповідальність робити все, що в наших силах, щоб полегшити їхню роботу настільки, наскільки це можливо.

Чи відчуваєш конкуренцію або, навпаки, більше свободи як артистка за кордоном?

Я відчуваю і конкуренцію і свободу водночас, але це більше про середовище, яке тебе постійно рухає вперед. Звісно тут є багато талановитих людей, багато можливостей, і ти постійно бачиш високий рівень. Але для мене це не щось, що тисне, радше те, що мотивує ставати кращою і чіткіше розуміти, хто ти як артистка. Я також даю собі простір для експерименту і пошуку себе.

Чому для тебе важливо співати саме українською мовою, перебуваючи в англомовному середовищі?

Я дуже люблю українську мову і мені важливо, щоб її чули не тільки в Україні, а й у світі. З часом я відчула, що саме в українських піснях я найбільш чесна і справжня як артистка. І навіть коли люди не розуміють тексту, вони все одно зчитують емоцію.

Дуже сильним для мене досвідом було під час останнього туру побачити, як американці в різних містах приходили спеціально, щоб виступити зі мною на сцені. Вони обирали українські пісні, вчили вимову, готувалися і реально вкладалися в це. Для мене це було дуже зворушливо і показово.

Чому ти не орієнтуєшся повністю на американський ринок, живучи в США?

 Україна є моїм корінням, основою, джерелом натхнення і любові. США дають мені платформу для реалізації проєктів на міжнародному рівні. Я хочу не обмежувати свою роботу однією країною, а поєднувати ці два контексти. Прагну докластись до розвитку української музичної індустрії і водночас популяризувати українську культуру у світі, створюючи проєкти з соціальним впливом.