Хоча сьогодні мало хто пам'ятає ім'я Людвіка Гроссмана, у 19 столітті він був відомою постаттю – не лише як композитор, а й як активний учасник музичного життя. Його доля багато в чому нагадує долю Станіслава Монюшка. Як і він, Гроссман приїхав до Варшави, щоб розвивати свій талант під пильним оком Августа Фрейєра, а потім продовжив навчання в Берліні. Обох митців об’єднував не лише освітній шлях, а й мистецькі вподобання – їх об’єднував інтерес як до серйозної, так і до комічної опери. Перший сценічний твір, «Рибалка з Палермо», був написаний на текст Яна Хенцінського, лібретиста «Садиби з привидами».
«Привид воєводи» — друга опера композитора. Після успіху варшавської прем'єри твір з успіхом йшов на сценах Відня, Кракова, Пешта, Санкт-Петербурга, Львова, Граца, Цепліце та Берліна. Популярність композиції була меншою через від цінностей лібрето та досить складної інтриги, створеної Владиславом Людвіком Анчицем, але й від невибагливої музики Гроссмана.
Дія опери відбувається в обстановці гірського курорту, де власник спа-салону намагається заспокоїти невдоволення гостей спа-салону, які скаржаться на некомфортні умови. Ситуація набирає обертів, коли з Варшави прибувають поважні гості: радник, її племінниця Геленка та президент. У найкращих традиціях оперної інтриги, плутанина кохання починається одразу. Радник вирішує посватати Геленку та Президента, але дівчина не зацікавлена в шлюбі – її серце все ще б'ється за колишнього вчителя, Леона, який – на подив усіх – також з'являється в спа-салоні. Все стає ще складнішим, коли виявляється, що Президент також має власний шлюбний план і зовсім іншу жінку на думці.
Гроссман створює чарівну музику. «Привида воєводи» можна охарактеризувати як італійську оперу-буффа, що поєднує елементи водевілю та оперети, а також відсилає до французької традиції (мотив перевдягання у привида був сюжетом надзвичайно популярної на той час «Дами в білому» Франсуа-Адрієна Буальдьє). Найбільшими перевагами композиції є її легкість та різноманітність форми. Включає ансамблеві сцени, арії, каватини, куплети, балади, аріозо та ансамблі, що відображають різноманітність ліричних, комічних та танцювальних ситуацій, розроблених Анчицем у лібрето.
Оригінальний підхід композитора полягає у вплетенні національних елементів у музичну тканину: польських, чеських та угорських (інструментальний чардаш та мазурка
«Ptaszku luby, skowroneczko»були найбільш оціненими фрагментами партитури). Оркестром Національної опери диригуватиме
Марта Ключинська – ініціатор і диригент циклу концертних вистав забутих польських опер у Театрі Великих – Національної Опери, таких як
«Барбара Радзивіловна» Генрика Ярецького (2022) або
«Беатрікс Ченчі» Людомира Ружицького (2024). Постановку зрежисував
Цезарій Томашевський – режисер і хореограф, номінант на премію «Паспорта
Політики», відомий своїми новаторськими та оригінальними оперними та театральними постановками.
